Здавна безпека була одним з найважливіших факторів людського існування. Відсутність загроз, впевненість у завтрашньому дні – все це було і лишається ключовим для людини і держави.
Поняття інформаційної безпеки постало як першочергове в постіндустріальному суспільстві, коли стало зрозуміло, що інформація – категорія, яка впливає на всі сфери життєдіяльності як індивіда, так і суспільства. Не можна говорити про безпеку в цілому, якщо незахищене інформаційне поле.
У відкритому глобальному світі ХХ-ХХІ століття нові закономірності перебігу цивілізаційних процесів, вплив інформаційної революції та інших високих технологій на прискорену інтеграцію міжнародного співтовариства обумовлюють появу і необхідність вирішення нових проблем життєдіяльності людства, узгодження нових міжнародних принципів взаємодії та правил поведінки акторів міжнародних відносин.
Серед глобальних проблем сучасності, до яких привернуто увагу ООН, інших авторитетних міжнародних організацій (ОБСЄ, НАТО, ЄС), політичних лідерів, науковців, широкої громадськості, є проблема об’єктивного ускладнення структури міжнародних відносин, проникаючі контакти цивілізацій і відповідно проблема глобальної міжнародної безпеки, тобто підтримання сталого миру, попередження конфліктів, уникнення нової гонки озброєнь із використанням новітніх науково-технологічних досягнень.
Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародної безпеки. [1]
Розвиток світового суспільства, загально політичні і економічні тенденції, та поглиблення глобалізації дедалі більше формують передумови для суттєвого перегляду поглядів на національну безпеку та її основні напрямки. [2]
Функція забезпечення безпеки є основною функцією держави. Змінювалося суспільство і держава - змінювалося й саме поняття безпеки. Від традиційної військової та політичної воно розширилося, і нині визначаються вісім сфер забезпечення національної безпеки. Зокрема, під національною безпекою будемо розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Однією із сфер забезпечення національної безпеки концепція визначила інформаційну. [4]
Інформаційна безпека є складовою безпеки глобальної, загальнодержавної, що характеризує стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз. І зважаючи на те, що інформаційна складова є обов'язковою практично всіх сфер людської діяльності: і гуманітарної, і технічної, і військової, - забезпечення інформаційної безпеки є абсолютно необхідною умовою стабільного розвитку суспільства.
Особливість проблеми інформаційної безпеки полягає у лавиноподібному зростанні кількості знань та відповідному процесі розвитку та впровадження новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій. У свою чергу ці технології та засоби забезпечують безпрецедентні можливості для накопичення та використання інформації – і виникає надзвичайна залежність від їх нормального функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства та держави: економіки, політики, культури, забезпечення національної, міжнародної безпеки.
Структура міжнародної інформаційної безпеки охоплює: теорії, концепції, доктрини інформаційної безпеки, інформаційних воєн та інформаційних озброєнь; інституційні засади та моделі міжнародної інформаційної безпеки; інформаційні загрози та інструменти інформаційних атак.
Міжнародна інформаційна безпека класифікується як взаємодія акторів міжнародних відносин з підтримання сталого миру на основі захисту міжнародної інфосфери, глобальної інфраструктури та суспільної свідомості світової спільноти від реальних і потенційних інформаційних загроз. [1]
Інформаційна безпека належить до тих різновидів безпеки, де національний і інтернаціональний моменти нерозривно пов’язані між собою. Це означає, що йдеться про той вид національної безпеки, який водночас є суто національним і відносно національним за своїм змістовним наповненням і за своїми формами, забезпечуючи таким чином самозбереження інформації та її прогресивний розвиток на шляхах розвитку інформаційного довкілля у його глобальному контексті.
Існують різні підходи до розуміння і розв’язання проблем у міжнародної інформаційної безпеки. Один із них зводить суть справи до боротьби із злочинністю в інформаційній сфері, ігноруючи при цьому факти існування «інформаційної зброї» і ведення інформаційних спецоперацій з її застосуванням, тобто суто військовий аспект проблеми. Ймовірно, у цьому випадку йдеться про те, щоб уникнути міжнародно-правових обмежень в процесі розробки і застосування засобів «інформаційної війни», у чому зацікавлені розвинені країни світу. Інший підхід, більше властивий країнам на шляху розвитку («третього світу») констатує реальну загрозу розв’язання «інформаційних війн», але пропонує ідеалістичний варіант повної заборони «інформаційної зброї». Третій підхід пропонує системне збалансоване вивчення проблеми міжнародної інформаційної безпеки із виокремленням її аспектів військового і цивільного.
Серед нових реалій безпеки – якісно нове бачення архітектури міжнародної безпеки під впливом подвійного використання інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема, маніпулювання, викривлення інформаційної реальності, деструктивне використання соціальних комунікацій, невизначеність правового поля інформаційної безпеки, інформаційний тероризм.
Важливою складовою участі держави в сучасному глобальному світі є її адекватне інформаційне представлення, здатність до наповнення власного інформаційного поля а також до продукування експортного інформаційного продукту.
Інформаційне поле країни наповнюється незалежно від того, чи в достатній мірі виробляється національний інформаційний продукт, чи ні, наповнення інформаційного простору держави та задоволення інформаційних потреб населення, бізнесу тощо обмежується виключно можливостями інформаційних мереж.
Необхідною умовою існування суспільства є наявність інформаційного простору, в якому накопичуються суспільні знання, регламентуються суспільні відносини між особистостями, спільнотами та країнами. Всесвітній інформаційний простір є композицією інформаційних ресурсів, які утворені окремими державами, міжнародними організаціями, регіональними спільнотами, транснаціональними корпораціями, релігійними та культурними течіями, кримінальними та терористичними угрупуваннями тощо.
Наразі, збільшення народонаселення, розподіл і спеціалізація виробничих відносин, урізноманітнення номенклатури комплектуючих виробів, товарів і послуг вимагають нових інформаційних ресурсів, вичерпують наявні можливості суспільства реєструвати нові реалії та взаємини, що виникають на тлі суспільного розвитку. Без надбудови і модернізації інформаційних технологій суспільство наражається на інформаційну кризу, головними ознаками якої є консервація суспільних укладів, стабілізація урізноманітнення суспільних відносин, централізація управління і розподілу ресурсів, обмеженість номенклатури уживаних товарів і послуг, сировинна спрямованість експорту, рівність у зубожінні більшості громадян, значне майнове розшарування населення, соціальна маргіналізація працездатного населення.
Держави, що не спроможні утримувати стан інформаційної безпеки власного інформаційного простору на рівні розвинутих країн, опиняються у несприятливих умовах, насамперед у міжнародних конкурентних змаганнях за розподіл ринків, ресурсів, добробуту власного населення тощо. Як свідчить історія, навіть потужні у минулому імперії, зникли з сучасної мапи саме через неспроможність ефективного управління на власній території, недовідність власного інформаційного простру новим потребам.
Традиційно інформаційна безпека розглядається спираючись на такий порядок переліку об'єктів інформаційної безпеки: "особистість, суспільство, держава"[2]
Законом України визначені основні типи загроз в інформаційній сфері:
Інформаційну зброю здебільшого розглядають, як сукупність технічних, організаційних, політичних і подібних засобів, за допомогою яких реалізуються інформаційні загрози.
Негативні впливи втручання закордонних держав на інформаційний простір можна згрупувати в чотири основні типи:
Безпосереднім результатом негативних інформаційних впливів є перекручення інформації, що призводить до пошкодження чи деформації інформаційного середовища держави і інформаційних ресурсів, неможливості функціонування важливих державних, виробничих, наукових, фінансових систем і веде до втрати національного інформаційного суверенітету.
До інформаційної безпеки слід віднести і забезпечення права фізичних і юридичних осіб, всього населення своєчасно отримувати повну інформацію. Реалізація права на доступ до інформації із різних джерел можлива тільки при розвинутій інформаційній інфраструктурі. Під нею слід розуміти єдність таких систем: виробництва і доставки інформаційних продуктів до споживача; виробництво засобів виробництва інформаційних продуктів та їх доставки; виробництво інформаційних технологій; накопичення та зберігання інформаційних продуктів, сервісного обслуговування та підготовки кадрів.
Таким чином, можна бачити, що як основний напрямок інформаційної безпеки держави розглядають інформаційні війни. Так дійсно не можна не погодитись, що багато держав в захисті власних національних інтересів використовують методи інформаційних війн та інформаційних спецоперацій. Більш того, ми можемо стверджувати про зростання обсягів таких дій та вдосконалення методів, за яками вони здійснюються. В той же час маємо наголосити, що загальний обсяг інформації (даних) в сучасному світі дедалі збільшується. Зростають також швидкості передачі інформації і відповідно її обсяги з якими доводиться працювати. На цьому тлі частка так званих інформаційних війн в загальному обсязі інформаційних процесів зменшується за тим самим експоненціальним законом.
При дослідженні інформаційної діяльності держави важливе розуміння балансу співвідношення компонентів інформаційних систем - обладнання, програмного забезпечення та власне інформаційного наповнення, бо дуже часто, розуміючи провідну роль, яку відіграють провідні гравці в інформаційному полі як державні, так і бізнес імперії (CNN, BBC, America Online Тіme Warner, Microsoft, Yahoo!), спостерігаючи контроль медіа-корпорацій в царині ЗМК, більше уваги необхідно приділяти механізмам наповнення інформаційного простору над засобами передачі та обробки інформації (тобто фізичними компонентами комунікаційної системи), в той же час роль програмних компонентів також є суттєвим компонентом у всьому процесі виробництва і дистрибуції повідомлень і їхнього впливу на масову свідомість. Х.Моулана підкреслює в ряді своїх праць, що абсолютна суверенність у формуванні та розповсюдженні повідомлень забезпечується тільки тоді, коли держава контролює і інформаційні канали, через які повідомлення розповсюджуються, і необхідні механізми та технології для ефективної дистрибуції повідомлень.
Національне інформаційне поле складається з усіх інформаційних джерел які споживає населення країни, а також нерезиденти, що володіють мовами держави та мають доступ до інформаційної продукції національного виробництва.
Як можна бачити, традиційно інформаційний аспект національної безпеки здебільшого розглядався як необхідність захистити інформацію від витоку, або захистити національне інформаційне поле від впливу інших держав. В сучасному світі і те, і інше є надскладними завданнями, які мають свій розв'язок в декількох окремих випадках.
Загалом в сучасному світі основною діяльності держави в інформаційному полі (як власному так і світовому) є створення умов для вироблення у власному інформаційному просторі надлишкового і якісного інформаційного продукту, що мав би витісняти зовнішні інформаційні інтервенції, а в ідеальному випадку ще й мав вплив на споживачів інформації з інших країн.
Сучасна демократична держава має 3 основні важелі впливу на власний інформаційний простір:
Основними напрямками діяльності держави у сфері суспільних інформаційних відносин є:
Для захисту національного інформаційного простору та ресурсів мають використовуватися адекватні методи і засоби, які базуються на відповідних сучасних інформаційних та інформаційно-аналітичних технологіях, а саме:
Ці заходи повинні супроводжуватися застосуванням дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності за порушення, що містять загрозу інформаційному суверенітету та інформаційній безпеці, її національним інформаційним ресурсам, та науково-технічній інформації, як її невід'ємній складовій частині.
Тому, можна зробити висновки, що актуальність та необхідність формування відповідних організаційних та правових засад побудови національного інформаційного простору, його сучасної технологічної підтримки визначаються наступними цілями:
подальше зміцнення інформаційної безпеки, загалом національної безпеки за рахунок більш ефективного використання національного потенціалу;
Утворення потужного, привабливого та прагматичного національного інформаційного простору, як головного аспекту присутності держави в світовому інформаційному просторі, має стати стратегічним і амбіційним політичним завданням інформаційної безпеки будь-якої країни та захисту її національних інтересів. Саме розвиток інформаційної потужності держави, який стосується загальнодержавного рівня, має трансформуватись зі стану національної ідеї в програмні документи внутрішньої політики сучасної постіндустріальної країни. Парадигмою такої концепції подальшої розбудови національного інформаційного простору є особливе сприяння зростанню добробуту, іміджу успішності тих прошарків середнього класу, які працюють у сфері новітньої інформаційної індустрії, програмного забезпечення, створення інформаційного контенту тощо. Досягнення цієї мети має забезпечувати не лише досконале законодавство, раціональна податкова політика, структурна і технологічна модернізація виробництва, а, в першу чергу, поліпшення якості і розширення номенклатури інформаційних послуг, які держава надає своїм громадянам.
Цей рух має бути підкріплений розвитком людських ресурсів, що здатні відповісти на вимоги інформаційної доби. Кожен повинен мати можливість доступу до інформації та систем телекомунікації. Всі громадяни повинні мати можливість набувати й удосконалювати ІТ-грамотність та навички шляхом освіти й по життєвого навчання. Необхідно дедалі обладнувати комп'ютерами з підключенням до Інтернету школи, класи й бібліотеки, готувати викладачів з ІТ та засобів мультимедіа. Важливою складовою є підтримка малого та середнього бізнесу, індивідуальних підприємців й допомоги їм у приєднанні та ефективному використанні Інтернету. Потрібне створення умов з використання ІТ для надання громадянам протягом усього життя можливостей для творчого навчання, особливо тим, хто інакше не мав би доступу до освіти та професійної підготовки.
Інформаційні технології відкривають величезні можливості для становлення й розвитку економік. Країни, що досягли успіху і нарощувані власної інформаційної потужності, можуть сподіватися подолати перепони, що звичайно виникають у процесі розвитку інфраструктури, та вирушити назустріч ефективнішій реалізації своїх цілей, на зразок скорочення бідності, охорони здоров'я, покращання санітарних умов, удосконалення освіти, а також використання усіх переваг сучасного світового досвіду використання інформаційних та комунікаційних технологій. [2]
Дуже важливо, що процеси в інформаційній сфері є часто каталізатором для інших соціальних процесів. Тому інформаційна сфера являє собою свого роду природний полігон для знаходження та відпрацювання нових прийомів і методів, в тому числі й у сфері забезпечення національної безпеки. У цьому криється і небезпека для подальшого розвитку суспільства: досягнення в галузі забезпечення інформаційної безпеки можуть бути використані як на благо, так і на шкоду, наприклад, для створення механізмів тоталітарного контролю.
Зараз у світі здійснюється проект створення Глобальної інформаційної інфраструктури, складовою якої мають стати здійснювані в кожній країні проекти створення національної інформаційної інфраструктури. У найближчі роки з запуском в дію супутникових систем нового покоління Iridium, Telcdesic, реалізацією інших амбітних проектів у сфері телекомунікацій радикальним чином зміниться обстановка в цій галузі. Фактично мова йде про створення глобальних інформаційно-телекомунікаційних систем, які, образно кажучи, будуть грати роль нервової системи нового світового порядку. Сьогоднішні можливості Internet дуже віддалено ілюструють ситуацію, яка виникне в найближчі роки. [4]
З вищенаведеного можна зробити певні висновки. Сьогодні забезпечення національної безпеки держави перетворилося із справи лише армії, збройних сил і дипломатії у справу кожної людини. Кожен із нас знаходиться у зоні ризику. Як громадянин окремо, так і вся нація в цілому може постраждати від інформаційної атаки, яка здійснюється чи то владою власної країни, чи з-за кордону.
Сьогодні приймаються певні кроки стосовно попередження і запобігання інформаційним атакам. Про цю загрозу почали говорити, приймаються законопроекти, встановлюється захист інформаційного поля.
Отже, говорячи сьогодні про національну безпеку, ми не можемо не говорити про інформаційну безпеку держави – захист громадян від неправдивої інформації, від маніпуляцій збоку ЗМІ, від впливу інших держав на національне інформаційне поле. Ця проблема постає все чіткіше перед урядами всіх країн без виключення, і якщо її не вирішувати вчасно, то вона зможе завдати значної шкоди безпеці країни в цілому.